Демонтаж світопорядку. Як за рік після перемоги Трампа змінилися США та світ
Рівно рік тому Дональд Трамп переміг на виборах президента США. Річниця цього тріумфу була відзначена далеко не тріумфальними для Трампа знаками.
Республіканці програли місцеві вибори у низці штатів, а тривалість шатдауну - зупинення роботи уряду через незатверджений бюджет - досягла рекордних в історії США 36 днів.
Не можна назвати тріумфальними та досягнення Трампа. Розпочата ним торгова війна з усім світом у вигляді збільшення мит на ввезення товарів у США хоч і призвела до певного зростання надходжень до бюджету, але базові економічні проблеми Америки поки що не вирішила: виробництво стагнує, держборг зростає.
Поки невідомі точні параметри та наслідки угоди між США та Китаєм, на які поступки сторони пішли одна одній. Але з урахуванням останніх заяв Пекіна ці домовленості мають тимчасовий характер – вони укладені на один рік.
Трамп записує собі у заслуги поліпшення ситуації з міграцією та злочинністю. Але заходи, якими це поліпшення досягається (введення військ у міста, облави), викликають у багатьох американців відторгнення. Як і політика зниження соціальних зобов'язань держави, що призводить до зростання популярності лівих.
При цьому, безумовно, Трамп, на відміну від свого першого терміну, зміг серйозно посилити свій вплив усередині держапарату, а також зробив радикальні дії щодо ослаблення фінансової та організаційної бази Демократичної партії, зокрема ліквідувавши USAID. Це призвело до того, що опір його політиці всередині держсистеми значно слабший, ніж за часів першого терміну. Великий бізнес, у тому числі й той, що раніше був опорою демократів, вишиковується в чергу до президента, щоб засвідчити свою лояльність.
Однак місцеві вибори показали, що це не призводить до збільшення електоральної підтримки республіканців, а навпаки, є одним із факторів радикалізації його супротивників, які розчаровуються помірною частиною демократів. Що видно за підсумками виборів мера Нью-Йорка, на яких переміг лівий демократ Зохран Мамдані.
Ці тенденції можуть призвести до різкого посилення розколу всередині американського суспільства до початку повномасштабного внутрішнього конфлікту.
У зовнішній політиці також все непросто.
Хоча президент США і заявляє, що зупинив вісім війн, насправді можна говорити про його заслугу лише в одному конфлікті у секторі Газа. Там справді встановилося перемир'я і було звільнено заручників, проте поки що рано говорити, що світ туди повернувся надовго. Ситуація залишається вибухонебезпечною.
З Україною немає реальних успіхів, як і з відновленням відносин з Росією, щоб відірвати її від Китаю. Трамп зміг змусити Володимира Зеленського під загрозою припинення військової допомоги погодитися на припинення вогню по лінії фронту, проте Володимир Путін виставив свої умови припинення вогню, виконувати які відмовилася українська влада. При цьому, на відміну від ситуації з Києвом, швидких важелів тиску на Москву США немає. Посилення санкцій та інше може лише через якийсь час дати ефект, і то це не гарантовано. А деякі з можливих заходів, наприклад, передача Києву ракет "Томагавк", здатні призвести до ескалації у відносинах США та Росії.
У таких умовах, як ми вже писали, перед президентом США стоїть вибір із кількох варіантів.
Перший : все-таки посилити тиск на Москву, збільшити підтримку Києва та вводити нові санкції проти РФ та її торгових партнерів. Тобто фактично повернутись до політики Джо Байдена, чого Трампу, очевидно, не дуже хотілося б, як і створювати загрозу прямого конфлікту з РФ. Хоча певні кроки (нехай поки що й не найрадикальніші) у цьому напрямі Вашингтон уже робить, ввівши санкцій проти "Роснафти" та "Лукойлу".
Другий : тиснути на Зеленського, щоб той виконав умови Путіна про виведення військ з Донецької області та інші. Однак цьому чинить опір не лише українська влада, а й європейці, а також частина республіканців.
Третій : ні на кого не тиснути, нічого не робити, Україні зброю якщо й давати, то лише за гроші. Цьому варіанту Трамп зараз де-факто і слідує. Однак швидкого світу він не обіцяє і до того ж на Білий дім чиниться постійний тиск з боку Києва, європейців та республіканських "яструбів", які домагаються, щоб Вашингтон повернув на перший шлях.
Трамп поки не вибрав жоден із варіантів, пробуючи кожен із них.
Втім, Україна - лише окремий випадок того вирішального роздоріжжя, перед яким зараз стоїть Трамп, і його вибір шляху руху може кардинально змінити і геополітичну ситуацію у світі, і становище в США, і долю його самого.
Трамп переміг на виборах, обіцяючи, що при ньому нових війн не буде, а ті, хто вже триває, він закінчить, що не дозволить втягнути США у війну (маючи на увазі, що Байден намагається залучити Америку у війну з Росією, що загрожує третій світовій).
Ці заяви мали свою логіку: війни - навіть чужі, але в яких опосередковано бере участь Америка, - коштують дорого. Для переобтяженої боргами американської економіки це вкрай небезпечно. А тому краще менше витрачати гроші на війни та досягати шуканого результату за рахунок економічних заходів, мит та іншого. При цьому середньостатистичний виборець Трампа виступає категорично проти участі США у війнах, вимагаючи зосередитися на внутрішніх проблемах.
Однак у Республіканській партії завжди було сильно крило, пов'язане зі збройовим та нафтогазовим лобі. Воно виступає за жорсткіші на світовій арені. Його ідеологами були так звані неоконсерватори, які керували американською зовнішньою політикою за часів Джорджа Буша-молодшого, але потім були усунені від ухвалення рішень і навіть у самій Республіканській партії опинилися в опозиції до Трампа. Після перемоги останнього рік тому, здавалося, що їхня зірка остаточно закотилася. Однак, схоже, зараз вони намагаються взяти реванш і звернути Трампа у свою віру, спонукавши його до застосування військової сили, обіцяючи президентові славу та легкі перемоги.
Їхні погляди збігаються з позицією частини команди Трампа, яка просуває відмову від прихильності заснованому на правилах світопорядку, що декларувалась у США до 2024 року, та перехід до принципу дій за власним бажанням, не звертаючи уваги на міжнародні норми та принципи непорушності кордонів. Ця позиція була ще на початку року викладена Марком Рубіо. Вона полягала в тому, що зберігати вірність заснованому на правилах світопорядку не на користь США. Крім того, не на користь США проводити політику глобалізації.
Логіка полягає в тому, що Америка як найпотужніша у світі держава може діяти як хоче, оскільки їй ніхто не може завадити – ніхто не загрожуватиме їй війною чи вводитиме санкції. Тому створені після Другої світової війни міжнародні правила лише шкодять США, обмежуючи реалізацію їхньої могутності. Як шкодять і процеси глобалізації, які призвели до прискореного зростання незахідних економік та падіння конкурентоспроможності США. Ось чому Америка зацікавлена у припиненні вільної світової торгівлі та переході до політики нав'язування нерівноправних торгових договорів партнерам або навіть у застосуванні військової сили, якщо це необхідно для доступу до ресурсів, наприклад, Венесуели, Нігерії чи Гренландії.
По суті Трамп уже рухається цим шляхом. Без жодних санкцій ООН він бомбардує Іран, Венесуелу та Колумбію, загрожує анексією Гренландії та інтервенцією до Нігерії.
Трамп фактично почав руйнувати заснований на правилах світопорядку, з позицій якого Захід засуджував вторгнення Росії в Україну. Тепер на тлі того, що роблять США, це вторгнення вже не виглядає винятком із норми. Тому мотивація подальшої підтримки Києва непомітно, але рішуче змістилася від захисту міжнародних норм і ліберальних цінностей до цінностей столітньої давності: доступ до ресурсів (нав'язана Україні сировинна угода) і боротьба за ринки збуту (спроба витіснити російські нафту і газ зі світового ринку), замінивши їх.
І це, мабуть, головна глобальна зміна протягом першого року після перемоги Трампа на виборах. Однак до миротворчої діяльності воно не має жодного стосунку. Навпаки: від такого розвороту один крок до вступу США до нових війн. І Трампа цей крок активно підштовхує зробити значну частину Республіканської партії, наприклад, атакувати Венесуелу або поміняти владу на Кубі.
Проте Трамп вагається. Війна йому цікава як швидка операція, після якої настане "блискуча перемога". Якщо операція затягнеться, це стане катастрофою для президента США: різко посилить економічні проблеми, загострить внутрішні суперечності в країні, обрушить до нуля рейтинг Трампа, політично його знищивши. Тим більше, що запиту в американському суспільстві на активну експансіоністсько-імперську політику немає серед виборців-демократів, ні серед виборців-республіканців.
Якщо ж говорити про глибше залучення США до війни в Україні, то вже є ризик початку ядерного конфлікту з РФ. Або щонайменше посилення альянсу Росії та Китаю та іншими країнами незахідного світу на антиамериканській основі.
Тому незважаючи на жорстку риторику, Трамп поки утримується від різких кроків.
Проте ситуація балансує на межі. І в який бік у результаті хитнеться маятник американської політики – у бік глобальних домовленостей про новий світопорядок чи бік воєн - і стане головним питанням другого року другого терміну Трампа.
